Пауль Целан: про танґо, німфоманок і суїцидальні настрої

23 листопада видатний чернівчанин, один із найталановитіших світових поетів другої половини XX століття Пауль Целан святкував би свій 92-ий день народження. З цієї нагоди небайдуже до мистецтва поезії товариство зібралося в «Literatur Cafe», що в приміщенні КМЦ «Українська книга» на площі Центральній. На традиційний вже «літературний вівторок» прийшло чимало людей. Про непересічну постать поета, цікаві деталі його життєпису і ключі до розуміння його творчості розповів чи не найбільший український «целанознавець», доктор філологічних наук Петро Рихло.        

Пауль Целан вважав, що поезія настільки високе покликання і тонка сфера, що її можна творити лише тією мовою, яка закладена в поетовій свідомості генетично, — зазначає п. Рихло. Всю правду поет може творити лише материнською мовою, іншою мовою він, по суті, обманює. Целан народився і виховався у німецькомовному середовищі, тому всі його твори, за виключенням кількох, написані німецькою мовою, незважаючи на те, що він чудово володів іншими — французькою, румунською, російською, іврит, ідиш тощо. «Німецькою мовою Целан хотів дати свою відповідь нацизмові, який цю мову спотворив. Він, власне, хотів створити її новий варіант, наново її відродити, і це, очевидно, було одним із його надзавдань», — вважає п. Рихло.
 
Цікаво, що «Фуґа смерті», всесвітньовідомий насьогодні твір, найпопулярніша поезія Целана, який зображає трагедію Голокосту — винищення нацистами євреїв в часи Другої світової війни, звався в румунському перерекладі «Танґо смерті». П. Рихло розповів про обставини, які змусили автора дати своїй поезії спочатку таку назву. У 1944 р. Целан прочитав у радянській газеті про те, як за нацизму в львівському таборі новоприбулих в'язнів-євреїв зустрічав оркестр бравурними мелодіями танґо. Це заспокоювало людей, мало великий психологічний ефект, оскільки вони думали, що там, де звучить музика, не може бути нічого лихого. Євреї йшли в газові камери як у душові кабіни і не здогадувалися, що їх чекає. Звичайно, про це вони нікому потім не могли сповістити, оскільки звідти їх виносили вже мертвих. Коли Целан про це довідався, то назвав так свій вірш. Але потім він відчув, що танґо, як аргентинський танець, дещо сентиментальний, викликає емоції награності і несправжності, а для такої серйозної теми це не дуже підходить, до того ж танґо не має нічого спільного з німецькою традицією.
 
П. Рихло провів паралелі між Целаном та однією з найвизначніших постатей німецької філософії XX ст. — Мартіном Гайдеґґером. За словами професора, вони знали і поважали одне одного. Гайдеґґер, захопившись поезією Целана, обійшов усі міські книгарні, аби там на вітринах поставили його книги. Целан ставився до Гайдеґґера з величезною повагою і розумів усю значимість його філософської концепції, але не міг пробачити йому нацистського конформізму. Коли вони зустрілися, Целан навідріз відмовився фотографуватися з колишнім вірнопідданим Гітлера. Під час другої зустрічі — в хатині Гайдеґґера — поет сподівався, що його співрозмовник визнає свою провину, промовить слова покаяння, але марно. Целан покинув хатину філософа з важким серцем, і надалі стосунки їхні були натягнутими. Очевидно, що в поезії Целана є багато елементів, що перегукуються із філософією Гайдеґґера.

За життя Целан мав немало жінок. В цьому плані родзинкою було знайомство з Кларою Ґолль — німфоманкою, яка колекціонувала знаменитих чоловіків, роблячи їх своїми коханцями (серед них був, наприклад, Р.-М. Рільке, від якого вона навіть завагітніла). Вона хотіла залучити до своєї колекції і Целана. Проблема була в тому, що вона була на 30 років старшою за нього, і, очевидно, що на цей любовний зв'язок Целан не пішов.
 
Окрім поезії, Целан мав інші захоплення. В юності він цікавився ботанікою, вивчав медицину. В дитинстві батьки намагалися навчити його грати на скрипці, але цей досвід був не дуже вдалим. Хоча він мав добрий, тонкий слух, але йому не вистачило терпіння. Цікавився також живописом — дружина була художницею.
 
Два останні роки життя поета були дуже важкими: він лікувався у психіатричній лікарні, був хворий на манію переслідування, постійно впадав у депресію, до того ж був абсолютно самотнім — навіть дружину свою залишив, оскільки хотів убезпечити її від себе (кажуть, що він якось у нападку накинувся на неї з ножем). Як відомо, Пауль Целан покінчив життя самогубством, кинувшись у річку з паризького мосту Мірабо. Суїцидальні схильності проявлялися в нього з дитинства, — вказує п. Рихло. У молодості він пробував різати вени, проткнути серце тощо. Целан був дуже вразливою натурою. Але в текстах таких настроїв не відчувається, до своїх творів поет ставився досить тверезо і раціонально.
 
«Пауль Целан — один із моїх улюблених поетів. — Зазначає модератор літературного вечора, літературознавець Інга Кейван. — Мене його багатогранна постать дуже цікавить. Шкода, що він наклав на себе руки у розквіті сил (у 50 років). Але, можливо, справжні поети і не повинні довго жити. Проживаючи дуже насичене творче життя, вони просто згорають. Мабуть, по-іншому і не може бути».
 
Микола ГУЦУЛЯК