Мітинг чи концерт?
«Революція неминуча», — така думка, певно, витає в повітрі українського суспільства вже кілька років, загрожуючи невдовзі спалахнути і набрати тілесної форми. Але чи на часі проводити її зараз? Кажу «проводити», оскільки дії опозиційних сил надто прогнозовані, а мітинги, що відбуваються за їх сприяння, все більше нагадують концерти — зі заздалегідь назначеною датою, місцем і артистами, от тільки квиток дають безкоштовно, а за неофіційними даними — ще й доплачують. В суботу на Центральному майдані Чернівців зібралося багато люду. Виступали «народні артисти» України — Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок.
Чи то зорі так розташувалися, чи карта так лягла, але найочікуванішого «артиста» — Віталія Кличка — так і не дочекалися (і не тільки в нашому місті, а й у Вінниці, Ужгороді, Львові й Тернополі). Виправдовували його то невідкладними справами за кордоном, то хворобою, але нас, кмітливих чернівчан, не обдуриш. Ми-то знаємо, де закопали пса. В сенсі не Кличка, а прислів'я таке. Цілком очевидно, що Яценюк і Тягнибок не в одній ваговій категорії з видатним спортсменом, особливо в галузі практичної риторики. Адже, як кажуть, кожному своє: кому політика, а кому спорт. Шкода було тільки одного — втрачених сподівань тих, що залишили зранку роботу, аби тільки на власні очі «побачити Кличка». Шкода було спостерігати розпач людей, які під холодним дощем дізнавалися про те, що їхній кумир і улюбленець зрадив їх. Але мітинг відбувся і без боксерів. Кількість «глядачів» на ньому була не меншою тисячі і не більшою 10 тисяч: саме в такому невузькому діапазоні ведуться суперечки про цифру присутніх, причому цифра ця залежить від політичного забарвлення і зростає в міру збільшення відсотка опозиційності. Гадаю, істина десь посередині.
Урочиста хода зі стягами «Батьківщини», «Свободи» й «УДАРу», а також державними та інших політичних партій, розпочалася після полудня на Соборній площі і попрямувала вниз на Центральну. Завзято вигукуючи «Революція!», «Слава Україні» та інші гасла («Юлі — волю!», «Зека геть!», «Тягнибок прийде — порядок наведе!» тощо), мітингувальники прибули на місце. Не обійшлося й без провокацій. Так, перед колоною учасників акції з вул. О. Кобилянської вибігло кілька людей у костюмах кроликів, які тримали в руках велику плюшеву морквину. До обструкції не дійшло, і провокатори під вигуки «ганьба» побігли геть. Ще одним провокативним актом стала демонстрація транспарантів «Кличко — наш президент» і вивішення їх на тролейбусних розтяжках.
Зі сцени лунали заклики до всенародного згуртування і участі в марші протесту, який відбудеться в Києві 18 травня в рамках акції «Україно, вставай!». «Вожді» оголосили імпічмент президентові й вимогу розпустити уряд Азарова. Лейтмотивом їхніх промов стала констатація факту, що три опозиційні сили, попри відмінності в ідеології, змогли об'єднатися проти авторитарного режиму Януковича. На тому й розійшлися.
Але пригоди не закінчилися. Лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк, повертаючись із запису програми на студії ТВА, викрив автомобіль, із якого за ним велося незаконне спостереження. Номерні знаки машини на обліку в картотеках МВС не числяться, і є підозри, що автомобіль належить службі зовнішнього спостереження СБУ. Як це не парадоксально звучить, але проти Яценюка відкрили кримінальне провадження за фактом перешкоджання працівникам міліції проводити стеження… за собою.
Повернемося до порушеного спочатку питання: чи справді в українському суспільстві потреба скинути чинну владу сягнула кульмінаційної позначки? Мало віриться. Дух протесту ще не визрів у нашому суспільстві до того рівня, який був перед Помаранчевою революцією — це однозначно. До того ж, досвід показує, що революції найбільш успішні тоді, коли картопля викопана або, принаймні, посаджена. Чим тоді займається опозиція — розігрівом повстання чи розпорошенням революційного настрою громадян? Прикро, але може статися так, що перед весіллям гості нап'ються і ляжуть спати. А не хотілося б.
Микола ГУЦУЛЯК
Чи то зорі так розташувалися, чи карта так лягла, але найочікуванішого «артиста» — Віталія Кличка — так і не дочекалися (і не тільки в нашому місті, а й у Вінниці, Ужгороді, Львові й Тернополі). Виправдовували його то невідкладними справами за кордоном, то хворобою, але нас, кмітливих чернівчан, не обдуриш. Ми-то знаємо, де закопали пса. В сенсі не Кличка, а прислів'я таке. Цілком очевидно, що Яценюк і Тягнибок не в одній ваговій категорії з видатним спортсменом, особливо в галузі практичної риторики. Адже, як кажуть, кожному своє: кому політика, а кому спорт. Шкода було тільки одного — втрачених сподівань тих, що залишили зранку роботу, аби тільки на власні очі «побачити Кличка». Шкода було спостерігати розпач людей, які під холодним дощем дізнавалися про те, що їхній кумир і улюбленець зрадив їх. Але мітинг відбувся і без боксерів. Кількість «глядачів» на ньому була не меншою тисячі і не більшою 10 тисяч: саме в такому невузькому діапазоні ведуться суперечки про цифру присутніх, причому цифра ця залежить від політичного забарвлення і зростає в міру збільшення відсотка опозиційності. Гадаю, істина десь посередині.
Урочиста хода зі стягами «Батьківщини», «Свободи» й «УДАРу», а також державними та інших політичних партій, розпочалася після полудня на Соборній площі і попрямувала вниз на Центральну. Завзято вигукуючи «Революція!», «Слава Україні» та інші гасла («Юлі — волю!», «Зека геть!», «Тягнибок прийде — порядок наведе!» тощо), мітингувальники прибули на місце. Не обійшлося й без провокацій. Так, перед колоною учасників акції з вул. О. Кобилянської вибігло кілька людей у костюмах кроликів, які тримали в руках велику плюшеву морквину. До обструкції не дійшло, і провокатори під вигуки «ганьба» побігли геть. Ще одним провокативним актом стала демонстрація транспарантів «Кличко — наш президент» і вивішення їх на тролейбусних розтяжках.
Зі сцени лунали заклики до всенародного згуртування і участі в марші протесту, який відбудеться в Києві 18 травня в рамках акції «Україно, вставай!». «Вожді» оголосили імпічмент президентові й вимогу розпустити уряд Азарова. Лейтмотивом їхніх промов стала констатація факту, що три опозиційні сили, попри відмінності в ідеології, змогли об'єднатися проти авторитарного режиму Януковича. На тому й розійшлися.
Але пригоди не закінчилися. Лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк, повертаючись із запису програми на студії ТВА, викрив автомобіль, із якого за ним велося незаконне спостереження. Номерні знаки машини на обліку в картотеках МВС не числяться, і є підозри, що автомобіль належить службі зовнішнього спостереження СБУ. Як це не парадоксально звучить, але проти Яценюка відкрили кримінальне провадження за фактом перешкоджання працівникам міліції проводити стеження… за собою.
Повернемося до порушеного спочатку питання: чи справді в українському суспільстві потреба скинути чинну владу сягнула кульмінаційної позначки? Мало віриться. Дух протесту ще не визрів у нашому суспільстві до того рівня, який був перед Помаранчевою революцією — це однозначно. До того ж, досвід показує, що революції найбільш успішні тоді, коли картопля викопана або, принаймні, посаджена. Чим тоді займається опозиція — розігрівом повстання чи розпорошенням революційного настрою громадян? Прикро, але може статися так, що перед весіллям гості нап'ються і ляжуть спати. А не хотілося б.
Микола ГУЦУЛЯК
0 коментарів