Балада про забитих овець

У новому номері «Буковинського журналу» (№4, 2015) з’явилися нові переклади віршів видатного хорватського поета Драґутіна Тадіяновича (1905-2007), котрі виконав блискучий чернівецький перекладач Валерій Лавренов. Це вже не вперше наш земляк звертається до творчості хорватського митця (попередня добірка перекладів була опублікована у цьому ж часописі 13 років тому (№1-2, 2002)). Серед інших відомих мені перекладів Тадіяновича українською мовою – переклади Дмитра Павличка (журнал «Всесвіт», 1996, №8-9, с. 10) і Григорія Кочура (Г. Кочур «Третє відлуння: Поетичні переклади», 2008, с. 530-531). Проте, перекладу найбільш знаного і, за багатьма оцінками, одного з найпотужніших поетичних творів у хорватській літературі, – «Балади про забитих овець» («Balada o zaklanim ovcama») – мені у «світовій павутині» знайти не вдалося – ні українською, ні якою б то не було іншою мовою. Це, звісно, не означає, що таких перекладів не існує, і я буду щасливий, якщо хтось ткне мене носом туди, де я зможу їх прочитати. Однак, сама обставина відсутності (недоступності / важкодоступності) віршового перекладу згаданого твору Драґутіна Тадіяновича підштовхнула мене до власної проби стилоса. Віддаю собі звіт у недосконалості цієї проби, адже хорватською не володію і ніколи не володів. 

БАЛАДА ПРО ЗАБИТИХ ОВЕЦЬ

Блідолиця пастушка на світанні, схилом униз,

Жене дванадцять овець, м’які руна,

У сонне місто на продаж ситому м’ясникові.

На чолі їх баран круторогий.

Там вони, дивіться! Без страху увійшли,

Невинно, процесією, одна за іншою,

На подвір'я міської бойні:

Там вони стояли в кутку, в купі, стиснуті.

Помічники м’ясника мовчки

Потяглися, наче вовки:

Жодна більше назад не повернеться.

Сьогодні свято: забій худоби для бенкету.

Жорстокі руки різко забивали кожну:

Без опору, притиснута коліном,

Прийняла вона криваву смерть від ножа.

Дванадцять овець висять на стовпі залізному.

Погаслі очі; руно кров’ю залите; ноги зламані.

За схилом явилося сонце… Дорогою назад

Пастушці вчувалося хрипке, віддалене мекання.

Пасовище виблискувало на сонці росяною травою.

Текст ориґіналу:

BALADA O ZAKLANIM OVCAMA

Pastirica blijedog lika, niz obronak, u svitanje,
Goni dvanaest ovaca, mekih runa,
U grad sneni na prodaju sitom mesaru.
Na čelu im ovan vitorog.

Eno ih, gle! bez bojazni uđoše,
Bezazleno, u povorci, jedna za drugom,
U dvorište gradske klaonice:
Tu stadoše u ugao, u hrpi, stisnute.

Mesarski ih pomoćnici, šutljivo,
Odvukoše kao kurjaci:
Nijedna se više natrag ne vrati.
Danas je svetkovina: stoka se kolje za gozbu.

Okrutne ruke snažno svaku obore:
Bez opiranja, pritisnuta koljenom,
Dočeka ona smrt od noža, u krvi.
Dvanaest ovaca visi o stupu gvozdenom.

Ugasle oči; runo krvlju polito; noge slomljene.
Javlja se sunce za obronkom… Na povratku
Pastirici se čini da čuje, u daljini, muklo blejanje.
Pašnjak blista rosnatom travom, u suncu.

1930